При в'їзді в Томаківку видно куполи храму. Красивого і якогось дуже затишного. Що ж, так і повинно бути. Кожне селище або село здавна прикрашала церква, і неважливо, чи була вона великою або маленькою. Вона розповідала світові, що тут живуть (або намагаються жити) за законами Божими.

Але цей храм все ж особливий. Ще зовсім недавно його не було зовсім. Довгі десятиліття в районному центрі не було взагалі православного храму. Нонсенс? Звичайно. Якщо врахувати, що в давнину в Томаківці було цілих три церкви.

Довгий час вважалося, що Томаківка почала заселятися в 1740 році. Потім дізналися, що це не так. Польський хронікер Марцин Бєльський в середині XVI століття писав: «На цій річці (Дніпро) є кам'яні пороги, які важко пройти комусь, крім козаків, що до цього звикли. Є там такі деякі острови, дуже укріплені, на яких козаки мешкають, і серед них - Томаківка, що представляє найпотужнішу фортецю».

Так що ще в 1552 році цей острів і селище було відоме. Є й інший документ, викладений у 1880 р. в книзі Феодосія Макаревського «Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії», що в 1745 році тут була «поставлена каплиця для загальних молитов і при каплиці жив ієромонах Самарського монастиря. По відкриттю в 1746 році Новоросійської губернії число жителів у Томаківці збільшилося».

Однієї каплиці вже було мало. У 1745 році тут відкрилася Свято-Благовіщенська церква, дерев'яна, побудована без єдиного цвяха, з витонченою різьбою по дереву, з багатим художнім розписом. Зруйнували цю красу десь у 1929-1930 роках.

Але цей храм був не один, їх було всього три. І в це можна повірити. Адже в кінці XIX століття тут проживало понад 10 тисяч жителів. У Томаківці працювали 63 промислових та 28 торговельних підприємств. Щорічно проводилося п'ять ярмарків. Була вчительська семінарія та реміснича школа. З 1915 року Томаківку стали називати містечком.

Але куди поділися церкви? Питання це риторичне. Молодь містечка радянська влада записувала в комсомол, давала завдання «боротися з релігією, освоювати марксистсько-ленінську ідеологію». Так не залишилося в Томаківці жодної церкви.

А новий Свято-Благовіщенський храм тим і значний, що зв'язав собою нитку часів. Був - не був - і знову зведений. Правда, не такий, інший. Від того, дерев'яного, не залишилося ніяких слідів.

І все ж людям хотілося мати церкву. У 50-і роки був у Томаківці батюшка, як розповідають, старенький, сліпий і без ноги. Служив він в звичайному будинку. Про те, щоб побудувати там церкву, і мови бути не могло. А коли батюшка помер, то і служба припинилася взагалі.

Нинішній священик - протоієрей Василій Білинець - згадує, що він 9 січня 1990 був призначений настоятелем Свято-Благовіщенського храму смт Томаківка.

- Храму не було, не було і ніякого місця для богослужіння. Його треба було ще знайти. Але люди відгукнулися, і видно було, що їм хочеться побудувати храм, - розповів священик.

Непросто було на початку 90-х років отримати землю під будівництво церкви. Наче ніхто й не заперечував з керівництва районом, але і брати участь остерігався. Пропонували місце то біля кладовища, то на околиці. Але споконвіку храм стояв в центрі, на самому видному місці, і всі дороги вели до нього.

Православна громада селища на свої гроші купила невеликий непоказний глинобитний будиночок, біля якого була немаленька ділянка. Незабаром тут почалося перше богослужіння, на яке із задоволенням водили нас наші бабусі.

Йшов Великий піст, і якою б не була пристосована для служби хатка, все ж люди раділи тому, що вперше за багато десятиліть у них з'явиться можливість освятити паски. Жінки приносили рушники, прикрашали ними ікони. І все це було від щирого серця.

Влітку 1990 року поруч з хатиною освятили місце, поставили камінь, поклавши початок будівництва храму.

Коли будинок будує сім'я, вона складає кошторис, хоча б приблизно, і чітко знає план житла. Отець Василій ніякої суми грошей не мав, але переглянув десятки проектів.

- Дивилися багато, а вибрали свій, - каже батюшка.

Проектну документацію на будівництво храму готувала архітектор Ольга Цимбал та її чоловік Сергій, який в подальшому брав активну участь у будівництві. З цього часу в Томаківці розгорнулася народне будівництво. І до зими був готовий фундамент. Наступного літа підняли стіни, на третє - дах з куполами, на четверте - зробили штукатурні роботи, закінчили іконостас, який замовили майстрам Закарпаття.

Великий внесок у зведення храму вніс староста церкви Микола Тесля. Трудилися досвідчені будівельники із Закарпаття під керівництвом бригадира Степана Білинця. А матеріальну допомогу надавали Василь Бардадим, Григорій Семененко, Павло Микитюк, Юрій Бондаренко, Станіслав Халамай, Володимир Біленко, Григорій Іщенко, Володимир Колісник, Микола Дружко і багато інших, про яких щодня молиться отець Василій.

Хтось давав цемент, а хтось мішок зерна для того, щоб священик міг розрахуватися з будівельниками. А хтось приходив розвантажувати машину з будматеріалами. Ніхто не відмовляв у допомозі.

У січні 1994 року храм освятив архієпископ (нині митрополит) Дніпропетровський і Павлоградський Іриней, після чого тут почалася служба. І влітку цього ж року священик запросив для розпису храму двох художників - Василя Кризіна (нині покійного) і Юрія Сікору. Тепер від стін церкви не відвести погляду.

Всього 19 років минуло з тих пір. Тут хрестять дітей, вінчаються пари, приходять сюди з покаянням і для причастя.

- Храм - це дім молитви і місце особливої присутності Божої, - продовжує отець Василій. - Він - і тиха пристань, і фортеця християнська. У ньому ми отримуємо підкріплення ослаблих духовних сил. А якщо сказати в двох словах, то храм - це «небо на землі».

Можна сказати й інше - восторжествувала справедливість, і самі люди її відновили. Тепер над Томаківкою в неділю та святкові дні пливе дзвін, як багато десятиліть тому. І вже важко уявити, що ще недавно тут жили без храму.