Пошук
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Все про корупцію та боротьбу з нею

ДОСТУП ДО ПРАВДИ

Урядовий контактний центр

Контакт-центр Дніпропетровської облдержадміністрації

Єдина база даних електронних адрес, номерів факсів суб`єктів владних повноважень

Вся Україна - жителі

Календар
«  Май 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Інші сайти
  • Юридичний портал Томаківщини
  • Художник Боровик Микола
  • Викривач корупції
  • Сайт Храма Архангела Михаила в Ракитном
  • Статистика

    Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання 

    Томаковка 
    Главная » 2015 » Май » 9 » Ніхто не забутий, ніщо не забуто!
    10:24
    Ніхто не забутий, ніщо не забуто!

    Ах, як не хотілося йому падати, як не хотілось кидати автомат, та автомат все – таки  випав у нього із рук, і рядовий червоноармієць 140 стрілецького полку 8 армії Павленко Олександр Сафронович  відчув, як його тіло падає у сніг… Думкою він летів за атакуючими, які продовжували громити ворога у бою під П`ятихаткою, та руки й ноги не слухалися його, а дихати й ворушитися йому заважав осколок німецького снаряда, який, прорвавши солдатську фуфайку, пройшов між ребрами з правого боку, а інший осколок потрапив під праву руку, так що все тіло заніміло від страшенного болю, а сніг, на який він упав, почервонів від пролитої крові. Так і знайшли його після бою санітари – майже безкровного, але живого.

    Було це у далекому 1944 році, у лютому – місяці, коли війська Червоної Армії продовжували гнати ворога на захід.

    … У поїзді, який віз поранених у госпіталь до кавказького міста Єревана, чувся стогін, крики. Щура мужньо терпів біль, тільки скрикував, як під час ударів вагона на стиках колій тіло його підкидало і в рану між ребрами потрапляли легені.

    У Єревані Павленку Олександру зробили операцію: зашили рану між ребрами, зшили розірвані зв`язки під рукою. От тільки пальці правої руки ніяк не хотіли слухатися його, бо в результаті операції під рукою були занадто стягнуті зв`язки. Так і залишилися на все життя три пальці його правиці зігнутими, а вказівний і великий ніяк не розгинались.

    Худим, змарнілим приїхав майже через півроку із госпіталю Олександр до батьків у рідне село Кисличувату  Томаківського району Дніпропетровської області. Права рука висіла,  як ганчірка. Та треба було жити, адже йому виповнилось лише двадцять літ. Працював на різних роботах, так як воювати вже не міг. Радо зустрів Велику Перемогу. Знайшла його і медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945рр.».

    А мирний час – орден Вітчизняної війни другого ступеня.

    Через місяць після Перемоги вступив до лав ВЛКСМ . Комсомольський квиток отримав 5 червня 1945р. в Томаківському райкомі комсомолу. Був активістом, закінчив курси культпрацівників. Доводилося працювати охоронцем, оператором інкубаторної станції, завідуючим заготконтори…

    Кохання  прийшло до Олександра у тому ж таки сорок п`ятому, а в першу повоєнну весну знайшлася чудова донечка Тетянка. Та кохання виявилося не вічним, і дружина, залишивши Олександра, виїхала на північ.

    У 1955р. Олександр Сафронович  одружився із красунею Марією, яка народила йому трьох дітей: Олександра, Любов та Сергія . Олександр працював і навчався спочатку в Одесі на заготівельника, потім, закінчивши вечірню школу, - у Новомосковському  торгівельному технікумі, який закінчив у 1967р. Працював продавцем, страховим агентом, завгоспом, товарознавцем. І увесь цей час у нього був надійний тил – його дружина. А ще – вічний поклик серця, який проніс він у своїй душі з років своєї комсомольської юності й передав своїм дітям, які гордо несли звання комсомольців сімдесятих.

    Син Олександр у свою комсомольську юність після закінчення школи шоферів  вартував західний  кордон рідної держави, несучи протягом 1974 – 1976 років  обов`язкову службу в групі радянських військ в Німеччині, де закінчив школу сержантів. За добросовісну службу і чітке виконання обов`язків був нагороджений значком «Відмінник – прикордонник», неодноразово отримував подяки.

    Після служби в Армії Олександр більше 20 років сумлінно пропрацював у районній друкарні. І, не дивлячись на молодий вік був гордістю виробництва, тому  його портрет було занесено на Дошку пошани друкарні.

    Молодший син Сергій, який у 1979 – 1981р.  проходив військову службу в танкових військах  у групі радянських військ в Угорщині, теж мав від командування подяки. А в комсомольській характеристиці, виданій комсоргом військової частини, у якій служив Сергій, лише позитивні відгуки, як і належить справжньому комсомольцеві.

    Батько з гордість читав службову характеристику Сергія, в якій писалося: «Дисциплінований. В бойовій і політичній підготовці виявляє ініціативу й старання. Бойову машину знає добре і вміло її експлуатує. Спеціаліст першого класу. З основних предметів бойової й політичної підготовки має відмінні результати. Підтягнутий. Має перший ступінь ВСК. Користується заслуженим авторитетом у товаришів по службі. Бере активну участь у громадському житті підрозділу. Є комсгрупоргом   взводу. Морально стійкий».

    Обидві дочки Павленка О.С. закінчили школу з медалями: старша – зі срібною, молодша – із золотою. Старша Тетяна за покликом комсомольського серця після закінчення середньої школи рік працювала старшою піонервожатою  в рідній Томаківській середній школі, а потім вступила до Запорізького машинобудівного інституту, який закінчила з червоним дипломом, і згодом довгий час працювала на заводі «Мотор – Січ» інженером.

    Середня донька Любов вступила до лав ВЛКСМ  у 1972р., навчаючись у сьомому класі Кисличуватської   восьмирічної школи, яку закінчила на «відмінно» у 1974р. А в  1976р.теж на «відмінно» закінчила десятий клас Томаківської  середньої школи, за що була нагороджена золотою медаллю. Була комсомольською активісткою і про всі добрі справи комсомольців дописувала в району газету «Радянське життя», так що до Дня преси 5 травня 1976р. в районній газеті  було вміщене її фото як активного юнкора. У цьому ж році Люба вступила до Запорізького державного педагогічного інституту, де теж зарекомендувала себе активною комсомолкою, тому й доручили їй очолювати читацький відділ комсомольської організації інституту. І в навчанні була теж однією з перших , про що свідчать значки ЦК ВЛКСМ «За відмінне навчання». І науковою роботою займалась, за що й грамота є.

    І комсомолкою – піонервожатою  у піонерських таборах працювала під час літніх канікул. І все робила відповідально, добросовісно, старанно, по – комсомольському. Закінчивши Запорізький державний педагогічний інститут у 1980р., Павленко Любов Олександрівна (тепер Микулянець) приїхала працювати у рідну Томаківську  середню школу, де й працює вчителькою української мови та літератури по цей час.

    /За матеріалами Микулянець Любов Олександрівни та Амельянчика Сергія Сергійовича/


    Рекомендовать:
    Просмотров: 272 | Теги: