Ах, як не хотілося йому падати, як не хотілось кидати автомат, та автомат все – таки  випав у нього із рук, і рядовий червоноармієць 140 стрілецького полку 8 армії Павленко Олександр Сафронович  відчув, як його тіло падає у сніг… Думкою він летів за атакуючими, які продовжували громити ворога у бою під П`ятихаткою, та руки й ноги не слухалися його, а дихати й ворушитися йому заважав осколок німецького снаряда, який, прорвавши солдатську фуфайку, пройшов між ребрами з правого боку, а інший осколок потрапив під праву руку, так що все тіло заніміло від страшенного болю, а сніг, на який він упав, почервонів від пролитої крові. Так і знайшли його після бою санітари – майже безкровного, але живого.

Було це у далекому 1944 році, у лютому – місяці, коли війська Червоної Армії продовжували гнати ворога на захід.

… У поїзді, який віз поранених у госпіталь до кавказького міста Єревана, чувся стогін, крики. Щура мужньо терпів біль, тільки скрикував, як під час ударів вагона на стиках колій тіло його підкидало і в рану між ребрами потрапляли легені.

У Єревані Павленку Олександру зробили операцію: зашили рану між ребрами, зшили розірвані зв`язки під рукою. От тільки пальці правої руки ніяк не хотіли слухатися його, бо в результаті операції під рукою були занадто стягнуті зв`язки. Так і залишилися на все життя три пальці його правиці зігнутими, а вказівний і великий ніяк не розгинались.

Худим, змарнілим приїхав майже через півроку із госпіталю Олександр до батьків у рідне село Кисличувату  Томаківського району Дніпропетровської області. Права рука висіла,  як ганчірка. Та треба було жити, адже йому виповнилось лише двадцять літ. Працював на різних роботах, так як воювати вже не міг. Радо зустрів Велику Перемогу. Знайшла його і медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945рр.».

А мирний час – орден Вітчизняної війни другого ступеня.

Через місяць після Перемоги вступив до лав ВЛКСМ . Комсомольський квиток отримав 5 червня 1945р. в Томаківському райкомі комсомолу. Був активістом, закінчив курси культпрацівників. Доводилося працювати охоронцем, оператором інкубаторної станції, завідуючим заготконтори…

Кохання  прийшло до Олександра у тому ж таки сорок п`ятому, а в першу повоєнну весну знайшлася чудова донечка Тетянка. Та кохання виявилося не вічним, і дружина, залишивши Олександра, виїхала на північ.

У 1955р. Олександр Сафронович  одружився із красунею Марією, яка народила йому трьох дітей: Олександра, Любов та Сергія. Олександр працював і навчався спочатку в Одесі на заготівельника, потім, закінчивши вечірню школу, - у Новомосковському  торгівельному технікумі, який закінчив у 1967р. Працював продавцем, страховим агентом, завгоспом, товарознавцем. І увесь цей час у нього був надійний тил – його дружина. А ще – вічний поклик серця, який проніс він у своїй душі з років своєї юності й передав своїм дітям.