06.12.2019 громадянин звернувся до Томаківського районного суду Дніпропетровської області із заявою про застосування давності виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту.

Свою заяву громадянин мотивував тим, що 16.02.2017 постановою судді Томаківського районного суду Кондус Л.А. його було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на 5 діб (http://reyestr.court.gov.ua/Review/64839207). Постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності набрала законної сили 27.02.2017, а термін пред`явлення виконавчого документу до виконання становив до 16.05.2017. Враховуючи, що постанова щодо громадянина винесена судом 16.02.2017, і фактично станом на 29.11.2019 не була виконана, відстрочка виконання постанови не застосовувалась, громадянин вважав що підстави для звернення цієї постанови до виконання були відсутні у зв’язку з давністю виконання.

27.12.2019 року, суддя Кондус Л.А. відмовила громадянину у задоволенні його заяви про застосування давності виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту (http://reyestr.court.gov.ua/Review/86705764). Більше того, після подання громадянином 10.01.2020 апеляційної скарги через Томаківський районний суд, суддя Кондус Л.А. виправила описки у своїй постанові з урахуванням доводів громадянина, викладених у його апеляційній скарзі, постановивши 13.01.2020 за його відсутності та належного повідомлення нову постанову (http://reyestr.court.gov.ua/Review/86884493).

Прибувши на розгляд своєї апеляційної скарги, громадянин останню підтримав та просив її задовольнити з підстав, зазначених у цій скарзі та пояснив, що суд першої інстанції не виконав вимог Закону, та прийшов до невірного висновку. Крім того зазначив, що виклик до суду першої інстанції з метою прийняття його участі у розгляді адміністративної справи не здійснювався, що свідчить про неналежне повідомлення про розгляд справи.

Дніпровський апеляційний суд 17.02.2020 апеляційну скаргу громадянина задовольнив, скасувавши постанову судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області Кондус Л.А. від 27 грудня 2019 року та прийняв нову постанову, якою звільнив громадянина від відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк 5 діб, накладеного постановою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16.02.2017 року за ч. 4 ст. 121 КУпАП у зв`язку із закінченням строку давності виконання цього судового рішення (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87699959).

При цьому апеляційним судом зроблено наступні висновки та мотиви:

- фактична «безстроковість» виконання таких постанов суперечить принципу правової визначеності, що є складовою принципу верховенства права і широко застосовується ЄСПЛ при оцінці порушень державами-членами Конвенції, а «необмежений строк виконання» своєчасно надісланої постанови суперечить принципу 4 Рекомендації № R (91) 1 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, згідно якого, якщо адміністративний орган влади розпочав адміністративне провадження із застосування санкції, він зобов`язаний діяти залежно від обставин справи з розумною швидкістю;

- таким чином, виходячи із системного аналізу вказаного законодавства України, правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права (ст. 3 Основного Закону) та який знайшов своє закріплення у судовій практиці КСУ, ВСУ, ВС і прецедентних рішеннях ЄСПЛ, апеляційний суд прийшов до переконання, що зазначена справа про адміністративне правопорушення щодо накладення на громадянина стягнення у виді арешту, для цілей ст. 6 Конвенції, належить до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ поширюється гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію закону при апеляційному розгляді постанови судді щодо відмови у визнанні такою, що не підлягає виконанню постанови цього ж судді про накладення адміністративного стягнення, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП іншої норми закону, зокрема КК, яка регламентує подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення, в тому числі і щодо можливості перегляду оскарженого судового рішення в апеляційній інстанції, що є невід`ємним правом (правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції), а для суддів усіх інстанцій важливим елементом законного і справедливого правосуддя, оскільки мова не йде про норми, які встановлюють виключення або спеціальне правове регулювання.

Такою нормою у КК є ст. 80, яка розташована у розділі ХІІ «Звільнення від покарання та його відбування» і регламентує звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Згідно ч. 1 цієї статті особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) 2 роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) 3 роки у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; 3) 5 років у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше 5 років за тяжкий злочин; 4) 10 років у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше 10 років за особливо тяжкий злочин; 5) 15 років у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років за особливо тяжкий злочин. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, і відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені п. 1-3 ч. 1 цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у ч. 1 та 3 цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину (ч. 3 і 4 ст. 80 КК);

- враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що відповідно до принципу верховенства права давність виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту в адміністративному праві не може тривати довше, ніж давність виконання обвинувального вироку суду у кримінальному праві, у якому особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано: 2 роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі (яким і є арешт згідно п. 8 і 9 ст. 51, 60 КК; п. 7 ч.1 ст. 24, 32 КУпАП); 3 роки у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості.

Таким чином, системний аналіз положень КУпАП у поєднанні з вказаним законодавством і судовою практикою, дають підстави вважати, що строк давності виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту повинен розпочинатися з дня набрання цим судовим рішення законної сили, тобто через 10 днів з дня її винесення 27.02.2017, і в усякому разі не перевищувати 2-х років, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню. При цьому апеляційний суд враховує і той факт, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять будь-якої інформації про ухилення громадянина від виконання адміністративного стягнення.

На підставі викладеного, постанову суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про застосування давності виконання постанови Томаківського районного суду від 16.02.2017 про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту та припинення виконання вказаної постанови у справі №195/187/17-п, не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому вона підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права.

Одночасно апеляційний вважав за необхідне ухвалити нову постанову, якою звільнити громадянина від відбування адміністративного стягнення, накладеного постановою судді суду першої інстанції від 16.02.2017.

Постанова Дніпровського апеляційного суду від 17.02.2020 по справі №195/187/17-п (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87699959) набрала законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає.