Самарський районний суд м. Дніпропетровська по справі №206/3537/18 за провадженням 1-кп/206/58/19, своїм вироком від 05.07.2019 визнав невинуватим особу у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України (шахрайство) та виправдав на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю того, що в діях обвинуваченого є склад вказаного злочину.

В наведеній справі, суд прийшов до переконання, що в діях обвинуваченої особи відсутній склад злочину, передбаченого частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України (шахрайство), вказане підтверджується сукупністю доказів, досліджених і перевірених в ході судового слідства.

Так, в ході досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження встановлено, що обвинувачувана особа безпосередньо у потерпілої належний їй ноутбук не брала, вказане підтвердили у своїх показах потерпіла та свідки.

Окрім того, як встановлено в ході судового розгляду потерпіла добровільно не передавала свій ноутбук обвинувачуваній особі, що є обов`язковою ознакою шахрайства. Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, кваліфіковані стороною обвинувачення дії особи не можуть утворювати склад злочину як шахрайство.

Орієнтири щодо такого застосування згаданої норми матеріального права відображено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» та правовому висновку Верховного суду у постанові від 02 квітня 2019 року по справі №655/289/17.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (далі - Пленум) судам надано роз'яснення, що предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), а також право на майно та дії майнового характеру.

Відповідно до абзацу 4 пункту 17 Пленуму, якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, вчинене не може розглядатись як шахрайство.

Відповідно до абзацу 5 пункту 17 Пленуму, якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній.

Окрім того, статтею 290 КПК визначено, що прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом’якшенню покарання. Прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. Сторони кримінального провадження зобов’язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду, своєю постановою у справі №671/463/15-к від 06 березня 2017 року, висловила правову позицію щодо відкриття матеріалів сторонами у порядку статті 290 КПК. Відповідно до вказаної правової позиції, не відкриття сторонами матеріалів є підставою для визнання судом відомостей, що містяться в них, недопустимими як докази. Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14‑435цс18) зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права". Так, у рішенні Європейського суду "Едвардс і Льюіс проти Сполученого Королівства" від 27 жовтня 2004 року йдеться про необхідність надання доступу стороні захисту до матеріалів, як гарантії справедливого судового розгляду.

Так, речовий доказ у вигляді ноутбуку, наданого потерпілою 21.06.2019 для огляду в судовому засіданні не було відкрито обвинувачуваній особі в порядку статті 290 КПК, що підтверджується протоколом про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 12.06.2018.

Окрім того, під час проведення в судовому засіданні огляду ноутбука потерпілої, остання підтвердила, що наданий для огляду 21.06.2019 ноутбук згідно розписки потерпілої щодо відповідального зберігання майна від 11.04.2018 було повернуто останній, натомість відкриття матеріалів кримінального провадження в порядку статті 290 КПК відбулася 12.06.2018. Дані відомості внесено до Реєстру матеріалів досудового розслідування по даному кримінальному провадженню. Отже потерпілою та прокурором під час досудового розслідування та направлення обвинувального акту, не було здійснено відкриття обвинуваченому речового доказу стосовно ноутбука та не надано доступ до нього, що є грубим порушенням вимог статті 290 КПК та правом на захист.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до принципу рівності сторін, сторона обвинувачення та потерпілий не вправі приховувати, не надавати обвинуваченому матеріали, що перебувають у неї або доступні їй, які можуть допомогти обвинуваченому звільнитися від кримінальної відповідальності чи отримати менш суворий вирок. Це право (і, відповідно, обов’язок держави) було підтверджено у справі «Джасперс проти Сполученого Королівства» від 16 лютого 2000 року. Таке правило стосується й матеріалів, які можуть викликати сумнів щодо доказів, наданих обвинувачем.

У справі "Кобець проти України" від 14.02.2008, "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011 Європейський суд з прав людини вказав на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм "поза розумним сумнівом". Таке доведення має впливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

У рішенні від 11.04.2013 у справі "Веренцов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність і точність.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 №5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" визнано неприпустимим обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Таким чином, Самарський районний суд м. Дніпропетровська прийшов висновку, що органом досудового розслідування не було здійснено всіх можливих і необхідних заходів для перевірки даних, які б свідчили про умисел обвинуваченої особи на заволодіння чужим майном шляхом обману, а також не було знайдено достатніх доказів, які б без сумніву доводили вчинення обвинуваченою особою шахрайських дій шляхом обману потерпілої.

-Адвокат Валерій Павленко-