Пошук
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Все про корупцію та боротьбу з нею

ДОСТУП ДО ПРАВДИ

Урядовий контактний центр

Контакт-центр Дніпропетровської облдержадміністрації

Єдина база даних електронних адрес, номерів факсів суб`єктів владних повноважень

Вся Україна - жителі

Календар
«  Май 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Інші сайти
  • Юридичний портал Томаківщини
  • Художник Боровик Микола
  • Викривач корупції
  • Сайт Храма Архангела Михаила в Ракитном
  • Статистика

    Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання 

    Томаковка 
    Главная » 2019 » Май » 8 » Ніхто не забутий, ніщо не забуто!
    20:26
    Ніхто не забутий, ніщо не забуто!

    Ах, як не хотілося йому падати, як не хотілось кидати автомат, та автомат все – таки  випав у нього із рук, і рядовий червоноармієць 140 стрілецького полку 8 армії Павленко Олександр Сафронович відчув, як його тіло падає у сніг… Думкою він летів за атакуючими, які продовжували громити ворога у бою під П`ятихаткою, та руки й ноги не слухалися його, а дихати й ворушитися йому заважав осколок німецького снаряда, який, прорвавши солдатську фуфайку, пройшов між ребрами з правого боку, а інший осколок потрапив під праву руку, так що все тіло заніміло від страшенного болю, а сніг, на який він упав, почервонів від пролитої крові. Так і знайшли його після бою санітари – майже безкровного, але живого.

    Було це у далекому 1944 році, у лютому – місяці, коли війська Червоної Армії продовжували гнати ворога на захід.

    У поїзді, який віз поранених у госпіталь до кавказького міста Єревана, лише чувся стогін та крики. Олександр мужньо терпів біль, але мимоволі скрикував, як під час ударів вагона на стиках колій тіло його підкидало і в рану між ребрами потрапляли легені...

    У Єревані Павленку Олександру Сафроновичу зробили операцію: зашили рану між ребрами, зшили розірвані зв`язки під рукою. От тільки пальці правої руки ніяк не хотіли слухатися його, бо в результаті операції під рукою, зв`язки були занадто стягнуті - так і залишилися на все життя три пальці його правиці зігнутими, а вказівний і великий ніяк не розгинались.

    Худим, змарнілим приїхав майже через півроку із госпіталю Олександр до батьків у рідне село Кисличувату, що в Томаківському районі Дніпропетровської області. Права рука висіла, як ганчірка. Та треба було жити, адже йому виповнилось лише двадцять літ. Працював на різних роботах, так як воювати вже не міг. Радо зустрів Велику Перемогу.

    Знайшла його і медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945рр.», а в мирний час – орден Вітчизняної війни другого ступеня.

    Був активістом, закінчив курси культпрацівників. Доводилося працювати охоронцем, оператором інкубаторної станції, завідуючим заготконтори…

    Кохання прийшло до Олександра у тому ж таки сорок п`ятому, а в першу повоєнну весну знайшлася чудова донечка Тетянка. Та кохання виявилося не вічним, і дружина, залишивши Олександра, виїхала на північ.

    У 1955 році Олександр Сафронович одружився із красунею Марією, яка народила йому трьох діточок: Олександра, Любов та Сергія. Працював і навчався спочатку в Одесі на заготівельника, потім, закінчивши вечірню школу, - у Новомосковському торгівельному технікумі, який закінчив у 1967 році. Потім працював продавцем, страховим агентом, завгоспом, товарознавцем. І увесь цей час у нього був надійний тил – його дружина. А ще – вічний поклик серця "трудолюба", який проніс він у своїй душі з років своєї юності й передав своїм дітям.

    Син Олександр після закінчення школи шоферів, протягом 1974 – 1976 років ніс обов`язкову військову службу в групі радянських військ у Німеччині, де закінчив школу сержантів. За добросовісну службу і чітке виконання обов`язків був нагороджений значком «Відмінник – прикордонник», неодноразово отримував подяки. Після служби в Армії, більше 20 років сумлінно пропрацював у районній друкарні. І, не дивлячись на молодий вік був гордістю виробництва, тому його портрет було занесено на Дошку пошани друкарні.

    Молодший син Сергій, який у 1979 – 1981 роках проходив військову службу в танкових військах у групі радянських військ в Угорщині, теж мав від командування подяки - а в характеристиці, виданій комсоргом військової частини, у якій служив Сергій, лише позитивні відгуки. Батько з гордістю читав службову характеристику Сергія, в якій писалося: «Дисциплінований. В бойовій і політичній підготовці виявляє ініціативу й старання. Бойову машину знає добре і вміло її експлуатує. Спеціаліст першого класу. З основних предметів бойової й політичної підготовки має відмінні результати. Підтягнутий. Має перший ступінь ВСК. Користується заслуженим авторитетом у товаришів по службі. Бере активну участь у громадському житті підрозділу. Морально стійкий».

    Обидві дочки Павленка Олександра Сафроновича закінчили школу з медалями: старша – зі срібною, молодша – із золотою. Старша Тетяна за покликом серця після закінчення середньої школи рік працювала старшою піонервожатою  в рідній Томаківській середній школі, а потім вступила до Запорізького машинобудівного інституту, який закінчила з червоним дипломом, і згодом довгий час працювала на заводі «Мотор – Січ» інженером.

    Середня донька - Любов Олександрівна, навчалась у Кисличуватській восьмирічній школі, яку закінчила на «відмінно» у 1974 році. А в 1976 році, теж на «відмінно» - закінчила десятий клас Томаківської  середньої школи, за що була нагороджена золотою медаллю. Була активісткою і про всі добрі справи дописувала в району газету «Радянське життя» (нині - газета "Наш край"), так що до Дня преси 5 травня 1976 року в районній газеті, було вміщене її фото як активного юнкора. У цьому ж році Любов Олександрівна вступила до Запорізького державного педагогічного інституту, де в навчанні була теж однією з перших, про що свідчать й значки «За відмінне навчання». І науковою роботою займалась, за що й грамота є, і піонервожатою у піонерських таборах працювала під час літніх канікул, і все робила відповідально, добросовісно, старанно. Закінчивши Запорізький державний педагогічний інститут у 1980 році, Павленко Любов Олександрівна (нині Микулянець) приїхала працювати у рідну Томаківську  середню школу - вчителькою української мови та літератури.

    Сьогодні діти Павленка Олександра Сафроновича, з гордістю згадують батька, про що і переповідають своїм дітям та онучатам.

    /За матеріалами Микулянець Любов Олександрівни/


    Рекомендовать:
    Просмотров: 368 | Теги: