Відповідно до статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) державна реєстрація права власності та інших речових прав зупиняється у разі прийняття рішення суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією таких прав.

Державний реєстратор у день отримання рішення суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією прав, приймає рішення про зупинення державної реєстрації прав, про що письмово повідомляє заявника не пізніше наступного дня після прийняття ним відповідного рішення.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав зупиняється до скасування рішення суду, що було підставою для прийняття рішення про зупинення державної реєстрації прав. Загальний строк розгляду заявленого права продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Закон встановлює лише єдину підставу для зупинення державної реєстрації прав власності та інших речових прав – рішення суду.

Відповідно до пункту 19 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17 жовтня 2013 року «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (далі – Порядок), орган державної реєстрації прав, нотаріус реєструє рішення суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією таких прав у базі даних про реєстрацію заяв і запитів.

Державний реєстратор приймає рішення про зупинення або відмову в зупиненні державної реєстрації прав на підставі рішення суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією прав.

Державний реєстратор приймає рішення про відмову в зупиненні державної реєстрації прав, якщо рішення суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією прав, не набрало законної сили або не завірене належним чином відповідно до законодавства.

Статтею 89 Господарського процесуального кодексу України, статтями 219 та 221 Цивільного процесуального кодексу України та статтями 169 й 170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за заявами про виправлення описок і помилок, а також за заявами про роз’яснення порядку виконання судового рішення можуть звертатись виключно сторони або державний виконавець. У разі виникнення подібної ситуації державному реєстратору належить невідкладно проінформувати суд, який надіслав рішення, про виявлені ним помилки. Такий лист державного реєстратора не може бути самостійною підставою для виправлення помилок і описок у судовому рішення, але може спонукати суд за власною ініціативою виправити допущені ним помилки і описки судовому рішенні.

У практичній діяльності нерідко ставиться запитання, чи можна виконувати судове рішення до або без отримання постанови державного виконавця?

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Аналогічні норми містяться і у процесуальних кодексах України. Натомість Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Отже, у разі отримання судового рішення державний реєстратор зобов’язаний виконати його без порушення виконавчого провадження.

Частиною другою статті 23 Закону встановлюються строки виконання судового рішення про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацію права власності та інших речових прав.

Прийняття рішення про заборону реєстрації здійснюється в день отримання судового рішення, про що заявнику надсилається відповідне повідомлення не пізніше наступного дня після прийняття ним відповідного рішення. Частина 2 статті 23 Закону встановлює строк, який визначається календарними днями, а відтак, якщо судове рішення надійшло державному реєстратору у п’ятницю, то він зобов’язаний у цю ж п’ятницю прийняти рішення про заборону реєстрації і у цей же день або наступний (навіть неробочий) надіслати заявнику відповідне повідомлення. Оскільки вихід на роботу державного реєстратора у неробочий або святковий день є малоймовірним, то вважаємо, що державний реєстратор у разі, якщо наступний день за днем надходження судового рішення є неробочим або святковим, зобов’язаний здійснити таке повідомлення у день прийняття рішення про заборону реєстрації. Така позиція обґрунтовується тим, що строки державної реєстрації не можуть переноситись або продовжуватись, крім випадків, коли інше прямо не встановлено у Законі.

Відзначимо, що стаття 23 Закону не встановлює спосіб повідомлення заявника про прийняте реєстратором рішення щодо заборони вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацію права власності та інших речових прав. Законом встановлюється вимога виключно щодо форми такого повідомлення – письмова. Пунктом 19 Порядку встановлено, що орган державної реєстрації прав, нотаріус у день прийняття рішення про зупинення або відмову в зупиненні державної реєстрації прав або відновлення їх державної реєстрації надсилає поштою заявникові таке рішення.

Що стосується способу такого повідомлення, то державному реєстратору необхідно враховувати, що у разі виникнення будь-якого спору щодо виконання чи невиконання ним своїх обов’язків з повідомлення заявника саме йому буде необхідно довести факт здійснення такого повідомлення (частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України), а це, у свою чергу, виключає можливість надсилання такого повідомлення простим листом. Отже, рішення про зупинення або відмову в зупиненні державної реєстрації прав або відновлення їх державної реєстрації повинно бути надіслано рекомендованим листом, цінним листом чи кур’єрською поштою.

Частиною 3 статті 23 Закону встановлюються часові обмеження встановлення заборони на здійснення державної реєстрації прав. Заборона припиняється з наступної події – скасування рішення суду, що було підставою для прийняття рішення про зупинення державної реєстрації прав. Державний реєстратор приймає рішення про відновлення державної реєстрації прав на підставі рішення суду про скасування рішення суду, що було підставою для прийняття рішення про зупинення державної реєстрації прав. У такому випадку загальний строк розгляду заявленого права продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.